Натисніть, щоб прочитати фрагмент передмови
Від Гамбурга до Харкова: читаючи Горнай у 2025-му
Ця книжка прийшла до мене через запрошення. Лютий 2025 року, третя річниця повномасштабного вторгнення. Харківське видавництво «Verba». Нове. Засноване під час війни. У місті, що переживає найжорстокіші обстріли, де діти навчаються в метро, де гинуть цивільні. І там видають книги. Попри все.
Мені катастрофічно бракувало часу. Наукове редагування психоаналітичного тексту – нешвидка робота. Це увага до кожного терміна, кожної концепції; відповідальність, щоб український читач отримав відточений текст, а не лише переклад.
Я відкрила книжку й перечитала вперше за багато років. Горнай писала про відчуження від справжньої самості; про систему ілюзій, яку людина вибудовує, щоб не відчувати себе беззахисною; про внутрішні «мусиш», що диктують бути сильним; про гординю, яка водночас захищає й руйнує; про самоненависть, коли не вдається відповідати цим вимогам.
Вона писала ніби про нас, українців. Про виснаження третього року війни, коли адреналін перших місяців вичерпався, а довга дистанція лишилася. Про захисні механізми, що стали в’язницею. Про відчуження від себе, ніби живеш на автопілоті.
Саме зараз ми, як нація, переживаємо колективне зіткнення з реальністю, зі справжньою самістю — індивідуальною й національною. Після 2022-го запитання «хто я після всього цього?» стає екзистенційним.
Я усвідомила, що ця книжка має бути виданою, — і погодилася.